Спиридон Феодосійович Черкасенко – непересічна особистість, письменник, драматург, народний учитель. Він жив у непрості часи, коли власна думка та непокора жорстко каралися, мав чимало псевдонімів та криптонімів: Аматор, Черкасен, Киянин, Кіпчук Віктор, Стах Петро, Провінціал, Скептик, Свій. Через те, що не боявся вільно висловлювати свою думку, його ім’я було надовго викреслене з літератури та забуте на багато років. Творчість Черкасенка почали знову вивчати та досліджувати уже після того, як наша держава здобула незалежність.

Спиридон Черкасенко народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг на Херсонщині. Він пережив дві революції (1905-го р. та 1917 р.) та дві світові війни, визвольні змагання. Письменник брав активну участь у національно-визвольному русі українців.

Черкасенко навчався у двокласній школі в рідному містечку, а 1895-го року закінчив  Новобузьку учительську гімназію. Українську мову добре вивчив ще в дитинстві, коли читав «Кобзаря» Тараса Шевченка. А закінчивши семінарію, Черкасенко працював учителем на Катеринославщині, Донбасі. Тут він пізнав жорстокість національного та соціального гноблення. В цей час молодий чоловік сформувався як  письменник та знавець душі людської.

1910-го року Спиридон Черкасенко знаходить роботу у Києві, цікавиться журналістикою та починає співпрацю із журналом «Дзвін», також завідує літературною частиною театру Миколи Садовського.

У 1917 році письменник підтримав уряд УНР, що відрядив його до Відня. Там Черкасенко працював над створенням підручників для нових українських шкіл. Коли Україну окупувала Червона армія, Черкасенко переїхав до Ужгорода. Тоді місто було складовою Частиною Чехословацької республіки. Там він працював референтом у товаристві «Просвіта».

Дебют драматурга Черкасенка припав на 1906 рік. Його етюд «Жах» поставили народна театральна трупа Деркача та народний театр у Ромнах. Спиридон Черкасенко зблизився з Миколою Садовським, який уже тоді мав свій театр.  З 1919 року драматург активно переїжджає: живе у Вінниці, Кам’янці-Подільському, Румунії, Австрії, Угорщині, Чехословаччині.

Збірка поезій «Хвилини», 1909 року засвідчила його як поета, хоча все ж більш упевнено він заявив про себе як про драматурга – він автор понад 50-ти різних драматичних творів. Разом із Володимиром Винниченком, Гнатом Хоткевичем Спиридон Черкасенко брав участь у формуванні нового українського мистецтва у 20-хх роках ХХ століття. П’єса Черкасенка «Казка старого млина» – це зразок справжньої європейської тонкопсихологічної драматургії. Його п’єси ставилися у різних театрах. Над постановками п’єс Черкасенка працювали режисери М.Садовський, С.Сабінін, І.Мар’яненко, М.Тінський. Ролі, написані драматургом, виконували М.Заньковецька, М.Садовський, С.Паньківський, Л.Хуторна, Л.Курбас, В.Василько, Н.Ужвій, О.Сердюк та багато інших. Ще за життя письменника  його драматургія здобула високу оцінку С.Русової, П.Тичини, М.Вороного, М.Рильського та інших.

Спиридон Черкасенко – ще і майстерний прозаїк. Його перу належить цикл оповідань про українських емігрантів, що за кордоном навіки забули, хто вони й звідки – «Померлі душечки. Записки одчайдушного». Велику популярність здобув козацький роман «Пригоди молодого лицаря», що було видано 1937-го року.

Останні роки життя письменника минули у Чехії, у селі Горні Черношіце. Він жив у невеличкій кімнатці в готелі, вів скромне життя. У боротьбі за Карпатську державність Спиридон Черкасенко втратив єдиного сина у 1939 році. Дізнавшись у березні про цю трагічну подію, він захворів. 8 лютого 1940 року душа письменника відлетіла у інші світи. Похований Спиридон Черкасенко у Празі на Ольшанському цвинтарі. За переказами його смерть була символічною – з пером у руці за столом для письма.

Цікавим є той момент, що після приходу до влади більшовиків та комуністичної партії творчість Спиридона Черкасенка не була під забороною – його пісні та поезії входили в репертуар хорових капел та українських співаків, а твори вивчалися в школах. Проте пізніше творчість Черкасенка була заборонена. Пам’ять про нього було відновлено вже після проголошення незалежності. Нині ж його біографію та творчість діти вивчають у школах, чимало його творів покладено на музику, а за мотивами його роману «Пригоди молодого лицаря» український кінорежисер Сергій Омельчук зняв художній фільм «Дорога на Січ».