Головна » 2017 » Серпень » 31 » Кожному дню радію: до 100-річчя Олекси Ющенка (1917–2008)
Кожному дню радію: до 100-річчя Олекси Ющенка (1917–2008)
12:34

Свої слова посію так,

Щоб забуяли понад світом,

Щоб не порожні зерна літер –

Пісні були б сердечні звітом.

Олекса Ющенко

2017 – це знаковий рік для вшанування пам’яті багатьох славних синів і дочок України, які зробили неоціненний вклад у розвиток її культури, і серед них – Олекса Якович Ющенко, із дня народження якого минуло рівно 100 років.

Ім’я цього митця нерозривно пов’язане з Чернігівським краєм: його малою батьківщиною була Сумщина, але життєві та творчі шляхи привели Олексу Яковича спочатку до Ніжина, а потім і до Чернігова. Він добре знаний як український поет-пісняр (автор понад ста ліричних поезій, які були покладені на музику), прозаїк (лауреат літературних премій імені Павла Тичини, Миколи Хвильового, Михайла Коцюбинського, Олександра Олеся), журналіст і заслужений діяч мистецтв України. Крім того, Олексу Ющенка сміливо можна назвати «літописцем» українського літературного процесу двадцятого століття – він залишив чимало цінних спогадів та нарисів про своїх сучасників, відомих діячів мистецтва та літератури.

Олекса Якович Ющенко народився 2 серпня 1917 року в селі Хорунжівці на Сумщині (нині Полтавська область). Після закінчення семирічної школи вступив до Роменського агрономічного технікуму – саме хліборобська праця була мрією Олекси ще з дитинства, якій таки судилося стати втіленою в життя. Після технікуму майбутній письменник деякий час працював агрономом у своєму районі, але любов до художнього слова виявилась сильнішою й невдовзі покликала юнака в дорогу. Він вступив на філологічний факультет Ніжинського учительського інституту, який закінчив у 1939 році. Ще під час навчання в технікумі Ющенко відвідував літературний гурток Івана Павловича Галюна і робив перші несміливі кроки в царині літератури. Тож недивно, що в Ніжині він потрапляє до славнозвісної літературної студії, яку очолював поет та літературознавець М.Сайко – учитель і літературний «батько» багатьох тогочасних митців. Згодом Олекса Ющенко починає друкуватись на сторінках газет «Більшовик Ніжинщини» (місцева) та «Більшовик» (обласна).

Після закінчення інституту Олекса Якович завідував відділом літератури і мистецтва Чернігівської газети «Молодий комунар», а у воєнні роки був одним із редакторів Українського радіокомітету на радіостанції імені Т.Г.Шевченка в Саратові. Незмінною ж у ці буремні роки та повоєнне лихоліття лишалась любов поета до Ніжина та студентських товаришів: він не забував свою альма-матер, знову і знову повертаючись до її стін для дружніх зустрічей із новим поколінням. Чимало поезій були навіяні Ніжином та спогадами про роки навчання в цьому місті:

Я знову тут! Привіт, дуби і клени!

Ідуть студенти, їх пісні звучать...

І Ніжин радісно вітається до мене,

Як з ним розмову стрічну розпочать?

Де вперше чули ми сердець розмову,

Несмілі познайомились ми тут…

Ген з парку гордо випливає знову

Неначе білий лебідь – інститут.

Перша збірка віршів молодого митця «До рідної землі» вийшла друком у 1945 році. Дещо пізніше Ющенко дебютує як дитячий письменник: його перша книжка для дітей «Весна і літо» побачила світ у 1956 році; а згодом з’явилися збірки «Сонячний світ» (1967), «В гості до бабусі» (1970), «Побувайте на Десні» (1974), «Будуть пташки прилітати» (1979), «Від журавлів до журавлів» (1981), «Уклін красі» (1986). Загалом із-під пера митця вийшли чотири збірки пісень та більше сорока книг поезії та прози, зокрема «Гомери України»; «Зоря Миколи Хвильового», «Хоружівка – село моє», прозові книги «Безсмертники», «В пам’яті моїй»; збірки гумору «Дружнім пером», «З моєї історії літератури» та ін.

Помер Олекса Якович Ющенко 27 грудня 2008 року і був похований на Берковецькому кладовищі.

Кожному дню радію

Кожному дню радію,

Хмарним, ясним – дорожу!

В серці плекаю надію:

Ще не ступив на межу,

Ще не ступив на грані,

Які роз’єднають з життям.

Квіти, блакитні, багряні,

Рвати байдужим не дам!

Скільки в садах, на майданах

Барв, що приваблюють нас.

Дар весняний – для коханих –

Дорогоцінний час.

Кожному дню – вітання,

В сонці чи в пасмі хмар.

Спрагле душі жадання –

Пити життя світлий чар.

Сонячно буде чи хмарно –

То не тривожить мене.

Сонячно? Гарно!

Хмарно? Гарно!

Хай же ніщо не мина,

Хай не минає проміння,

Дощ і гроза не мине.

Я лиш боюсь безгоміння,

Самотина лиш страшна.

Кожній радію хвилині,

Листку, травині, перлині,

Що на стеблі тремтить.

Безцінна кожнісінька мить!

1965

 

Оксана Мазко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 59 | Додав: sunlight118 | Рейтинг: 5.0/3 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість