5 лютого 1902 року в родині будівельника білоруса Андрія Парфеновича Семенюка і польки Антоніни Францівни Славятинської у Варшаві народився син Микола.

Уже в гімназійні роки яскраво виявився його потужний філологічний потенціал. Окрім білоруської, польської та російської (нею велося викладання у Варшавській гімназії № 5,де навчався Микола), підліток досконало володів німецькою, французькою, грецькою та латинською мовами.

Перша світова війна докорінно змінила життя родини Семенюків. Гімназія була евакуйована до Чернігова, і Микола в серпні 1915 року став нашим земляком. Юнак успішно продовжує здобувати освіту, приятелює з Романом Коцюбинським, а в особі Віри Устимівни Коцюбинської знаходить духовну наставницю.

Закінчивши гімназію, Микола Семенюк воював на денікінському фронті комісаром. Після тяжкого поранення і контузії юнак повернувся до Чернігова. Незабаром він очолив губернську газету «Известия», одну з попередниць «Деснянської правди». Вісімнадцятирічний Микола на високому фаховому рівні редагував місцеве періодичне видання, але через принципове несприйняття проявів більшовицького терору в ті роки змушений був розпрощатися з журналістикою.

Вирушивши до Москви, Семенюк стає одночасно студентом двох вищих навчальних закладів – Брюсовського вищого літературно-художнього інституту і Московського державного університету. Після блискучого закінчення аспірантури при Державній Академії Художніх Наук Микола Андрійович Семенюк завідував кафедрами літератури педінститутів Пермі та Ярославля. Але тільки вивчати європейські літератури і пропагувати їх у студентських аудиторіях було йому замало.

Науковець повертається до Москви, де присвячує себе перекладацькій і дослідницькій діяльності, обравши творчий псевдонім Славятинський (видозмінене дівоче прізвище матері). На сторінках «Литературной газеты», журналів «Красная новь», «Литературное обозрение», «Новый мир», «Октябрь», «Литературная учеба» у 1930-і роки публікуються численні статті, рецензії, коментарі, переклади М.Славятинського. Його по праву вважають одним із найкращих вітчизняних фахівців у галузі зарубіжної літератури і художнього перекладу.

Та на початку 1938 року Миколи Андрійовича заарештовують і засуджують до 5 років сталінських виправно-трудових таборів. Виживши у нелюдських умовах, Славятинський працював учителем у Саратовській області, Можайську, згодом – у Державному Науковому Інституті «Советская Энциклопедия», різних видавництвах.

1945 року Микола Андрійович захищає кандидатську дисертацію. З його ґрунтовними передмовами і коментарями виходять твори Е.Ожешко, драми Ф.Шіллера, твори В.Гюго, Мольєра, А.Міцкевича. У полі зору вдумливого дослідника були албанська, грецька, французька, іспанська, португальська та інші літератури.

Завдяки зусиллям феноменального знавця одинадцяти мов, який володів багатством різноманітних художніх стилів, російськомовний читач дістав змогу ознайомитися з довершеними перекладами «Жакерії»  П.Меріме, прозових творів П.Беранже, «Дон-Жуана» і «Мещанина во дворянстве» Ж.Мольєра, «Легенды об Уленшпигеле» Ш.Костера, пʼєси Г.Запольської «Мораль пани Дульской», оповідань Б.Пруса, поем А.Міцкевича «Пан Тадеуш», «Гражина», трагедії Ф.Шіллера «Разбойники», новел і романтичних повістей Л.Тика та ін. європейських літераторів.

1961 року Микола Андрійович Славятинський назавжди повертається до Чернігова. Незабаром К.Паустовський і К.Федін рекомендують його до Спілки письменників СРСР. 1976 року Микола Андрійович стає одним з фундаторів Чернігівської обласної організації Спілки письменників України.

Широта творчих горизонтів, енциклопедичність знань, невичерпний оптимізм, працьовитість, глибока інтелігентність М.АСлавятинського зробили його гідним взірцем служіння Слову для молодших колег по перу – Станіслава Репʼяха, Олександра Олійника, Петра Куценка. Понад 20 років чернігівські літератори відчували благотворний вплив Миколи Андрійовича. Немало літ минуло з того часу, як перестало битись його серце, але його духовна спадщина і нині наснажує земляків.

Окрасою фондової колекції Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського є унікальні матеріали з архіву М.А.Славятинського, передані ним і його вдовою Ольгою Борисівною: фото різних років, документи, речі, рукописи, раритетні книжкові видання творів Габріелі Запольської, Віктора Гюго, Пʼєра-Жана Беранже, комедії Жана-Батиста Мольєра, а також 6 книг улюбленого письменника М.Славятинського – Фрідріха Шіллера. Одна з останніх друкованих праць Миколи Андрійовича – драматична поема Ф.Шіллера «Валленштейн» (М.:- Наука, 1980. серія «Літературные памятники»). Уперше всі три частини твору були перекладені російською мовою одним перекладачем. Завдяки М.Славятинському читач може ознайомитися з найбільш цілісною інтерпретацією поеми,що стала вершиною творчості Ф.Шіллера.

З великим пієтетом до земляка та його творінь чернігівці вшановують памʼять М.А.Славятинського. На будинку по вулиці Т.Шевченка, де він жив і працював, установлено меморіальну дошку. 90-річчя і 100-річчя від дня народження Миколи Андрійовича Славятинського чернігівські шанувальники його творчості відзначили літературно-музичними вечорами у музеї М.М.Коцюбинського.

31 січня 1992 року на вечір з нагоди 90-річчя батька завітали доньки, що пішли в науці його дорогою. Старша з них – Наталія Миколаївна Семенюк – доктор філологічних наук, завідувачка сектора германістики Інституту Мовознавства Російської Академії Наук, молодша – Марина Миколаївна Славятинська – кандидат філологічних наук, доцент кафедри класичної філології Московського державного університету імені М.Ломоносова. На памʼятному фото, зробленому після вечора біля виставки про М.А.Славятинського зліва направо: Н.М.Семенюк, О.Б.Славятинська, Ю.Р.Коцюбинський, М.М.Славятинська.

Щирі поетичні рядки присвятив Миколі Андрійовичу Славятинському чернігівець Микола Малий.

Тут, над Десною, він зустрів свій вечір…

Тут назавжди залишив білий світ…

Він стільки ніс на мускулистих плечах

Високих радощів і невигойних бід.

Чоло величне… Сонцем сяють очі…

Усмішка добра… І тепло долонь…

Як він любив лункі серпневі ночі,

Коли зірки спадають в оболонь.

Не багатьом казав про чорні муки,

Про табори і дул холодних лють…

Вслухавсь у птаства дивні перегуки,

У дзвони трав, що срібні роси ллють.

Не був самотнім… Шіллер з ним і Гофман,

Міцкевич, Беранже і Меріме…

І забувалася своя Голгофа,

Пурга втихала, що у душу дме.

Як відчував він променисте слово!

Воно йому, як музика, було!

Йому, як рідні сестри, - різні мови…

До всіх сердець він прокладав русло,

Микола Славʼятинський… Славний майстер…

Його мистецтво світле і нове…

Й серед зими цвітуть гвоздики, айстри

В Чернігові, де з нами він живе!

До 100-річчя від дня народження літературознавця і перекладача Станіслав Репʼях підготував ґрунтовний біографічний нарис про нього «Грані таланту» (Микола Славятинський). Видання доповнене оригінальними поетичними творами і перекладами М.Славятинського.

Памʼятаймо ж нашого славного земляка Миколу Андрійовича Славятинського,життєвим девізом якого були рядки з вірша Ф.Шіллера:

«Мир духовных достижений –

Вот достойный нас удел!»

Тетяна Кузнєцова, завідуюча відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського