«На світі білому єдине, як і Дніпрова течія, домашнє вогнище родинне, оселя наша і сім'я», – саме так в одній із своїх поезій написав письменник, перекладач, літературний критик і громадський діяч Дмитро Білоус. 24 квітня минає 100 років, як у селі Курмани (нині Сумської області) у сім’ї Григорія Миколайовича і Ганни Давидівни народився хлопчик Дмитрик. Він був десятою дитиною в родині. Згодом Дмитро Білоус напише про свою сім’ю такі слова: ... Читати далі »

Михайло Коцюбинський – автор не лише глибокої імпресіоністичної прози, а і коротеньких дитячих казочок, які він писав для своїх дітей у чернігівському будинку. Пропонуємо вам порадувати свою малечу короткими повчальними казочками Великого Сонцепоклонника.

Про двох цапків

З одного берега йде до річки білий цапок, а з другого берега ... Читати далі »

Минуло два тижні. Під той час приїздили в Лоєшти якісь пани, скликали людей на Замфірів виноградник, показували їм філоксеру. Показували і Замфірові, але він за кожним разом здвигав плечима та відвертав голову, додаючи, що такої дурниці, як та дрібненька тля, й показувати не варто. Пани запевняли його, що філоксера однаково за кілька літ знищила б йому виноградник, сусіди бідкались, що такий гарний сад має пропасти, але Замфір не вірив ні тим, ні другим.

Він не вірив, щоб могла існувати на світі така жорстокість, ... Читати далі »

Замфір дуже любив свій виноградник. Оця десятина землі, густо засаджена розкішними кущами, відділена від гори столітніми волоськими горіхами, делікатними жерделями та сіролистими айвами, дісталась йому ще від батька. То була дідизна, прадідизна, може. З виноградником цим зв'язано так багато споминів. Ще дитиною бігав він там, з утіхою смакуючи солодкий виноград, зазираючи під кожен кущ, у кожен закуток.

Все тут знайоме, все своє. Там під горіхами ... Читати далі »

25 квітня минає 107-ма річниця з часу, коли відійшов у вічність М.Коцюбинський. Щороку у ці квітневі дні громадськість міста збиралася на місці вічного спочинку письменника на Болдиній горі у Чернігові аби вшанувати його пам’ять.

Проте цієї весни у зв’язку з обмежувальними заходами доводиться змінювати традиції. ... Читати далі »

Сніги впали великі, і Андрій радо прокидає од порога до воріт стежку. Воно усе ж робота, та й не мусить чоловік вічно стирчати в хаті, де світить порожнім оком голод та нужда товчеться по вогких кутках. Бо то, пане добродзею, приходять останні часи: і рад би щось заробити, та нема де. Не знаєш, як перебути зиму.

Маланка чорна, зсохлась уся на шабатурку, тільки оком пече та колить, та бухика по хаті, аж шибки деренчать. Весільну пам'ятку маєш, Маласю. ... Читати далі »